Якщо ви ще не бачили витвір Людвіга Метцеля, якому було доручено створити подарунок закоханого Станіслава Щенсного Потоцького обожнюваній ним Софії, ви втратили не лише враження від неосяжного кохання, але й привід повернутися ще раз до старовинного містечка Умань, що на Черкащині.

Якби не мережа трубопроводів, які несуть свої нерегулярні води із Білої Церкви, свого часу Умань стала б обласним центром, адже за красою старовинних будинків, розташуванням на перехресті всіх торгівельних шляхів це місто займає більш вигідні позиції, ніж Черкаси. Уманщина славиться героїчним минулим і бурхливим теперішнім життям.

Хто хоч раз читав легендарного Шевченка, той не раз наштовхнувся на назву Умань і пов’язані з нею події кривавої Коліївщини. Але туристів, які потоками ллються сюди щороку, притягує не гайдамацьке повстання, не гетьманщина, а перлина витвору людських рук – дендрологічний парк «Софіївка».


Станіслав Щенсний (Фелікс) Потоцький і Софія Вітт

Фелікс народився в родині «малого короля Русі» Францішека
Сілезія та Анни Ельжбети Потоцьких. Отримавши домашню освіту, він мав би продовжити її, але до безтями закохався в Гертруду, доньку збіднілого дворянина Я.Комаровського. Потоцькі не прийняли дівчину в родину, і тоді Фелікс з Гертрудою таємно обручилися. Дізнавшись про це, батько Фелікса відправив сина якнайдалі, а Гертруда загинула, і, як кажуть, не без допомоги Францішека Сілезія. Дізнавшись про трагедію, Фелікс вирішив назавжди залишити батьківський маєток і їде за кордон. Невдовзі помирають і згорьовані батьки Потоцькі, залишивши синові у спадок і маєток, і купу боргів.

Але час лікує почуття, і невдовзі Станіслав Щенсний (з польської мови – «щасливий») одружується на Юзефіні Амалії Мнішек, яка походила із знатного графського роду. Здавалося, життя повертається і дарує Станіславу свої щедроти. Виїхавши з дружиною до Тульчина, він будує там свою шикарну резиденцію, парк, картинну галерею. Але до зустрічі із божественною Софією було ще довгих 18 років.

Софія де Челіче народилась поблизу Стамбула у збіднілій родині греків. Не маючи виходу із зубожіння, мати ще в юному віці продала двох доньок польському послу у Стамбулі К.Боскампу-Лясопольському. Тринадцятирічна (в деяких джерелах – сімнадцятирічна) Софія та її п’ятнадцятирічна сестра мали стати подарунком для короля Польщі Августа Понятовського, але доля так розпорядилась, що сестра Софії (ім’я її в історії не збереглось) стала пізніше першою дружиною хотинського паші, а Софія вийшла заміж за Юзефа Вітт, шефа піхотного полку. Свекор не сприйняв чужинку за невістку, але, побачивши її неземну красу, сказав: «Ти настільки прекрасна, що я не дивуюсь синові, який зробив таку необачність. Прощаю і благословляю». Красуня гречанка на балах паморочить голови майже всім офіцерам і шляхті, часто буває за кордоном, в королівських палацах. І скрізь перед нею схиляються чоловічі голови. Розуміючи владу своєї краси, Софія займається політикою, виконує різні доручення, за що отримує у винагороду чималі маєтки в Білорусії та діамантові сережки від самої російської імператриці Катерини ІІ.

У «чарівну віфінянку» свого часу був до безтями закоханий фельдмаршал Григорій Потьомкін. На честь Софії Вітт генерал Салтиков влаштовував шикарні бали і навіть поступився заради гречанки однією вежею, військовим укріпленням. Словом, молода і блискуча красуня зрозуміла, що може взяти від життя усі принади і дари і не хотіла втрачати жодної краплини жіночого щастя.

На одному із вечорів у Варшаві прекрасна Софія закохала в себе ще й Станіслава Щенсного Потоцького. Забувши про дружину, він з коханкою-гречанкою поїхав за кордон, де Софія народила йому сина. В цілому Фелікс і Софія прожили разом 14 років, із них лише 7 – у шлюбі. Юзефіна, законна дружина Потоцького, жила в Петербурзі, при дворі, і розлучення чоловікові не давала. Мала 11 дітей, із яких лише троє були від Потоцького.

Юзеф Вітт, який бачив, що з дружиною вже нічого вдіяти не можна, вирішив скористатись заможністю і становищем суперника, щоб якнайвигідніше продати невгамовну дружину Софію. Після двохрічних переговорів Софія отримала розлучення від чоловіка, заплативши велику ціну як із власної кишені (маєтки в Білорусії), так із кишені коханого поляка. Раптова смерть Юзефіни дала можливість двом закоханим серцям з’єднатися у законному шлюбі.


Витвір кохання

За однією з легенд, прекрасна гречанка прогулювалась із безтямно закоханим у неї Потоцьким крутими схилами Уманщини, і їй спало на думку, що в цій мальовничій місцевості міг би бути чудовий парк. Не довго думаючи, Станіслав Щенсний наказав створити парк у греко-римському стилі – із скелями, водоспадами, каскадами, гротами, затіненими альтанками і безмежжям флори і фауни. В 1796 році почалось будівництво цього уманського дива. Створювалось воно вручну, на своїх спинах залежні та наймані селяни переносили тонни брил, складаючи їх у вигляді тварин, багато життів майнуло у Лету на будівництві диво-парку.

Хто знайомий з грецькою міфологією та «Одіссеєю» Гомера, знайдуть у парку знайомі назви: Тарпейська Скеля, павільйон Флори, Іонічне море, статуї Гермеса, Евріпіда, Аполлона Бельведерського, Паріса, Одіссея, Аполлона Флорентійського, Орфея, Ерота, грот Тантала, острів Схерія, Ахерусійське озеро, острів Анти-Церцеї, Темпейська Долина, грот Поліфема, тераса Муз, острів Ітака (Кавказька гірка), Левкадська скеля та ін.

«Софіївка» має чудове водне розгалуження – це і водойми (Нижній і Верхній став), річка Кам’янка, яка біжить крутими каскадами вздовж центральної алеї парку, озера та джерела чистої, як сльоза, води, з яких кожен, хто приїхав помилуватися красою парку та Софії, п’є, гамуючи спрагу. Серед давніх джерел – Срібні Джерельця і джерело Гіппокрени. А на честь 200-річчя «Софіївки» парк було розширено, добудовано нову альтанку «Грибок», джерело «Залізна Рура», вимощено бруківкою алеї парку.


Іонічне море

На сьогодні «Софіївка» гостинно зустрічає туристів через два входи – центральний і новий. Зайшовши з центрального входу, ви потрапите на чудову каштанову алею, яка в’ється вигинами до павільйону Флори (в давньогрецькій міфології Флора – богиня весни і квітів), зробленому в доричному стилі із високими білосніжними колонадами. Зійшовши східцями з павільйону до води, можна з рук погодувати не примхливих, але величних у своїй красі лебедів та супроводжуючих їх качок. Лебеді настільки ручні, що в буквальному розумінні цього слова, їдять з рук, вдячно похитуючи граційними голівками. Посередині Іонічного моря (Нижнього ставу) навіки закам’яніла велетенська змія, із пащі якої підіймається вверх фонтан, висота якого може сягати позначки 20 м, а вода, особливо у вітряну погоду, роз-літається на мільярди алмазних краплин, які з шумом «засівають» водяну поверхню і наповнюють свіжістю повітря.

Також із павільйону Флори відкривається чудовий пейзаж: Тераса Муз, Бельведер, обеліск «Орел».

Не всі статуї, створені для подиву прекрасної Софії, збереглись у первісному вигляді. Деякі з них були зруйновані або вивезені під час Великої Вітчизняної війни, але потім відновлені у вигляді точних копій із білого мармуру. Змусить замислитися алегорична статуя «Зима», яка ніби відгородилась від усього світу, сховавшись у затінку Англійського парку. З Площі Зборів можна зблизька помилуватися водами стрімкого водоспаду, грудою каміння, яке не просто недбало розкидане, а витримане у грецькому стилі. Знайдете ви тут і композицію «Горішок»: на одному маленькому камені стоїть велика брила. Дивує, що каміння ніяк не зафіксоване, але витримало вже і повені, і землетруси.


Темпейська долина

Над Каменем Смерті, який загруз в Іонічному морі, виситься Бельведер – скеля, що зберегла висічений профіль самого Станіслава Потоцького. Кажуть, що перед входом у грот Тантала (або грот Лева), було вирізьблено обриси самої Софії, але час не доніс до нас цього витвору. Натомість збереглось повір’я: той, хто потримає руку у «пащі лева» і загадає бажання, а потім три рази обійде із закритими очима стовп, який підпирає грот, може сподіватися на його здійснення. На скелі гроту висічено: «пам’ять щастя для бідного і пам’ять нещастя – для багатого». Фелікс звелів висікти цей надпис після того, як програв у карти в гроті 165 тис. душ кріпосних одному шляхтичу.

Але до гроту Тантала треба ще піднятись, пройшовши винтові східці і Темпейську Долину, серед якої велично стоїть колона Суму та б’є джерело Три Сльози, створене в пам’ять про трьох померлих дітей Софії: Олени, Костянтина і Миколи.

Єлісейські поля, що ведуть до Верхнього ставу, напрочуд природні, ніби недоторкані. Їх зелень і широчінь, пахощі і звивисті алеї заховають вас у нетрях парку.

Композиція Критський Лабіринт (Звіринець) – витвір уяви кожного із туристів. Сама ваша уява може створити образи різних звірів: двох черепах, які застигли у поцілунку, лева, бегемота та ін. Між кам’яними тваринами застигло і старе, засохле, але міцне «сімейне» дерево. За повір’ям, воно символізує Фелікса Потоцького та трьох його синів, один з яких буцімто став коханцем чарівної Софії і тому «відколовся» від батька. Але хто тепер розкаже правду? Це лише легенда.

Одразу навпроти гроту Тантала ніби розпростягся у вічному сні кам’яний лев – творіння природи. А трохи поодаль – грот Фетіди: мармурова оголена красуня прикривається сором’язливо, але за водами водоспаду, які їй допомагають у цьому, її ледь видно. Взимку грот Фетіди «обростає» великим нагромадженням бурульок: вони крижаною брилою нависають над статуєю. Раніше в гроті не було статуї, але у 1836 році до гроту було переміщено статую Венери Медиційської, тому зараз грот ще називають гротом Венери.

Зліва від Венери розташований Фазанник: раніше в ньому і справді жили гарні екзотичні фазани, а зараз це місце трохи сумує, а в середині споруди б’є невеликий фонтан.


Острів Кохання

Піднявшись вгору над Фазанником, ми потрапляємо до Солодкого моря (Верхнього ставу), оточеного плакучими вербами, жасмином та ще безліччю рослинності. Посеред Солодкого моря штучно створено острів Кохання, або, як його ще називають, острів Анти-Церцеї, або Рожевий павільйон. Гондоли, паром або катамарани домчать вас на цей осередок кохання, але, за бажанням, ви можете і самі дійти до нього, тому що алеї парку через вишуканий білий місток переведуть вас на острів Кохання.

Став настільки чарівний, що складається враження незайманості, і лише пристань і Рожевий павільйон говорять про те, що тут діяла рука людини. На берегах «моря» буяє рослинність: олівцеве дерево, сосни, ялини, акації, біла айва, різні сорти бузку і запашного жасмину…

Плата за наймання човна чи катамарану настільки незначна, що цю романтичну подорож ви можете подарувати коханій людині.

Підійшовши до пристані впритул, можна побачити, що до Солодкого моря веде підземний водний тунель – ріка Стікс. Вона бере свій початок в Мертвому озері. Погойдуючись на човні під землею, пливучи рікою Стікс, можна відчути хвилювання і страх від темряви, але все ж де-не-де цю суцільну темряву прорізають стовпи світла, які прямують із спеціально прорізаних люків. Випливши на світло, відчуваєте справжнє полегшення і спокій, навіюваний дзеркальними водами Верхнього ставу.


Англійський парк

По всій «Софіївці» ніби розкидані статуї-бюсти визначних мужів Греції: Сократа, Гомера, Аристотеля. Ви ніби потрапляєте у Стародавню Грецію з її досягненнями науки і мистецтва.

На території дендрологічного парку розташований Уманський аграрний університет, до якого веде каскад із квітів і Англійський парк із карликовими деревами, у похилих вітах яких можна сховатись і побути наодинці. Серед Англійського парку ледь чутно плюскіт води – фонтан «Семиструмінь» обдає прохолодою сусідні лавочки. Саме на них спочивають втомлені, але задоволені туристи. Та й уманчани кожну визначну подію звикли відмічати у ошатній «Софіївці» – чи то випуск у школі, чи у вузі, чи весілля, чи просто романтичні побачення.

З Англійського парку можна знову вийти до Іонічного моря, але раптом скеля ніби обривається – і величний павільйон Флори, і Змію, і Бельведер ви бачите вже десь із піднебесся, з височини, на якій височіє трьохголовий Орел, який тримає в лапах царські регалії.

«Софіївка» настільки мінлива кожної пори року і настільки неповторна, що завжди може здивувати навіть туриста «із стажем». Взимку вона засніжено-спляча, красуня-наречена… Навесні вона гомонить струмками і пробудженими водоспадами, співами птахів, бубнявіє численними пуп’янками зелені… Влітку вона пашіє зеленавістю, розкішшю квітів і птахів… А восени – вкривається у золоті шати, шарудить листям і навіває спокій і задуму. Коли б ви не завітали до старовинної історичної Умані, «Софіївка» радо зустріне вас багатством уяви закоханого Потоцького, полоненого красою гречанки Софії.


Ірина Вощикова

Більше: http://sofiyivka.org.ua/
http://ukraine.kingdom.kiev.ua/region/23/uman.php